Світовий ринок наземної аквакультури стрімко зростає. Якщо у 2024 році його обсяг становив $5,8 млрд, то вже до 2032 року очікується зростання до $18,5 млрд. Такий вибуховий ріст зумовлений кількома факторами: глобальним попитом на якісні продукти моря, обмеженням природного вилову, зростаючим інтересом інвесторів до сталих рішень та потребою в продовольчій безпеці.
Україна має всі передумови, щоб увійти до цього ринку з амбіцією не наздоганяти, а очолити нову хвилю технологічного розвитку. Ми маємо доступ до водних ресурсів, ринків збуту в Європі та Близькому Сході, і, головне, території з великим потенціалом для розвитку аквакультури. Але для цього потрібна не лише візія, а й реальні, глибокі зміни в політиці, інституційній архітектурі та законодавстві.
На цьому тлі особливу увагу привертає технологія Hybrid Flow-Through System (HFTS) — гібридна проточна система з частковою рециркуляцією води. Це рішення, яке поєднує переваги традиційних проточних систем та систем з повною рециркуляцією (RAS), відкриваючи нові можливості для ефективного вирощування риби в умовах обмеженого водозабору та високих екологічних вимог.
HFTS базується на простому, але інноваційному підході: вода постійно надходить із природного джерела — річки або свердловини — забезпечуючи свіже надходження кисню й виведення метаболічних відходів. Водночас частина цієї води (до 65%) не просто виводиться, а очищується через біофільтри та повторно використовується у системі. Це дозволяє:
- зменшити обсяг споживаної води;
- знизити навантаження на водні об’єкти;
- скоротити витрати на енергію та експлуатацію;
- забезпечити стабільне середовище для риби з меншими біологічними ризиками, ніж у RAS;
- зробити проєкти більш доступними за вартістю впровадження.
Ця технологія вже активно впроваджується у Норвегії, Ісландії та Канаді. Успішні кейси компаній Salmon Evolution, GeoSalmo, Andfjord Salmon доводять, що HFTS забезпечує не лише кращу якість продукції, а й стабільну рентабельність — навіть в умовах складного ринку.
HFTS — це не просто новація. Це — альтернатива між дорогими, енергозатратними системами RAS та морально застарілими ставками. Це технологія, що дозволяє гнучко масштабувати виробництво, адаптуватися до локальних природних умов і забезпечити стабільні поставки риби на внутрішній та експортний ринки.
Україна, зі своєю мережею річок, технічними водоймами, незадіяними меліоративними системами та доступною землею, має всі шанси зробити HFTS своїм головним технологічним інструментом у розвитку сучасної аквакультури.
Та для цього — необхідна смілива політична воля, гнучке регулювання та переосмислення механізмів взаємодії держави, бізнесу і громади. І саме про це — ця стаття.
Що таке HFTS і чому вона важлива?
Hybrid Flow-Through System (HFTS) — це сучасна аквакультурна технологія, яка поєднує переваги двох підходів:
- Проточних систем, де вода постійно надходить із зовнішнього джерела, забезпечуючи приплив кисню та виведення відходів;
- Рециркуляційних систем (RAS), де вода проходить очищення і повторно використовується в замкненому циклі.
На відміну від повністю замкнених RAS, які рециркулюють до 99% води, HFTS працює за комбінованим принципом:
- частина води постійно надходить із природного джерела (річки, свердловини або очищеної технічної води),
- частина води (до 65%) очищується в системі й повертається назад, що зменшує споживання та навантаження на довкілля.
Ключові переваги HFTS:
- Економічна доступність.
HFTS потребує менших початкових інвестицій порівняно з RAS. Вона не вимагає складної інженерної інфраструктури, багаторівневої автоматики чи повної герметичності резервуарів. Це робить технологію доступною для малого та середнього бізнесу. - Зниження технічних ризиків.
Системи з повною рециркуляцією дуже вразливі до технічних збоїв: відмова фільтра, насоса чи аератора може за лічені години знищити всю популяцію риби. Натомість HFTS завдяки постійному припливу свіжої води забезпечує більш стабільні умови для вирощування та підвищує біобезпеку. - Підвищена енергоефективність.
Використання природного ухилу або мінімального підняття води дає змогу істотно скоротити споживання електроенергії. За оцінками дослідників, для виробництва 1 кг риби в системі HFTS витрачається від 1 до 8 кВт·год — це значно менше, ніж у класичних RAS. - Стабільна якість продукції.
HFTS забезпечує контрольований і природний водообмін, що сприяє меншому стресу риби, кращому апетиту, стійкості до хвороб і, як наслідок, вищій якості готової продукції. Досвід норвезьких та ісландських компаній свідчить про досягнення понад 90% риби преміум-класу без використання антибіотиків. - Гнучкість у масштабуванні.
HFTS легко адаптується під різні масштаби господарства — від локальних ферм на 50–100 тонн до великих промислових майданчиків на тисячі тонн продукції. Це особливо важливо для поступового розвитку аквакультури без надмірного фінансового ризику.
Україна — ідеальна країна для впровадження HFTS
Україна володіє унікальними природними та інфраструктурними ресурсами, які створюють сприятливі умови для масового впровадження HFTS:
- Водні ресурси.
Більшість території України охоплена густою мережею річок, каналів, водосховищ та меліоративних систем. У багатьох регіонах є доступ до артезіанської води з високою якістю та стабільною температурою. - Наявність технічної інфраструктури.
Багато колишніх меліоративних станцій, ставкових господарств, зрошувальних систем можна переобладнати під HFTS із мінімальними витратами. Це дозволяє використовувати наявні ресурси без потреби будувати інфраструктуру з нуля. - Рельєф і клімат.
Природні ухили рельєфу, зокрема в південних, центральних і східних областях, дають змогу організовувати гравітаційний рух води, знижуючи витрати на перекачування. Помірний клімат дозволяє працювати з мінімальними витратами на підігрів або охолодження води. - Низька щільність забудови в сільських територіях.
Це створює можливість будувати ферми без значного опору громади, з урахуванням вимог екологічної безпеки та соціального партнерства. - Географічна близькість до великих ринків збуту.
Україна має стратегічне розташування — зручний експорт до Європейського Союзу, Близького Сходу, Кавказу. Крім того, зростає попит на якісну аквакультурну продукцію і всередині країни, що забезпечує диверсифікацію збуту. - Доступ до людського капіталу.
Фахівці аграрного сектору, інженери-меліоратори, зоотехніки — це трудовий потенціал, який можна перекваліфікувати для роботи у сучасній аквакультурі. Університети України вже мають відповідні кафедри й можуть адаптувати підготовку кадрів до потреб HFTS-проєктів.
Центр розвитку аквакультури DeHeus у Вєтнамі
Усі ці чинники разом роблять Україну однією з найперспективніших країн для розвитку технології HFTS у Європі. Головне — створити сприятливі правила гри, прибрати бюрократичні бар’єри і стимулювати інвесторів працювати легально, прозоро та ефективно.
Становлення сучасної аквакультури в Україні відбувається у контексті двох протилежних парадигм, кожна з яких має свої обмеження та виклики.
З одного боку — традиційні ставкові господарства, які історично формували основу прісноводної рибної галузі. Вони є масовими, відносно дешевими у запуску, але:
- залежать від природних умов (рівень води, температура, опади);
- мають низьку продуктивність на гектар (в середньому 0,8–1,5 т/га);
- вимагають великих площ;
- у багатьох випадках занедбані, недоінвестовані та функціонують як «резервуари», а не як інтенсивні виробництва.
З іншого боку — рециркуляційні аквакультурні системи (Recirculating Aquaculture Systems RAS). Це індустріально масштабовані рішення, які передбачають повну рециркуляцію води, контроль усіх параметрів середовища та повну ізоляцію від зовнішніх впливів. RAS демонструють високу ефективність, але:
- потребують мільйонних інвестицій на кожну фазу: від проектування до запуску;
- надзвичайно чутливі до технічних збоїв;
- залежать від постійнодіючих джерел енергії високої якості, з перебоями яких досі стикаються регіони України;
- потребують кваліфікованого персоналу для обслуговування складних технологічних блоків: біофільтрації, аерації, УФ-дезінфекції, моніторингу в реальному часі.
Між цими двома крайнощами — технологія Hybrid Flow-Through System (HFTS). Це «третій шлях», що поєднує переваги обох моделей та мінімізує їхні недоліки.
Чому HFTS — це саме те, що потрібно Україні?
- Технологічна стійкість.
HFTS працює на принципі постійного водообміну з частковою рециркуляцією, що дозволяє уникати накопичення токсинів і шкідливих метаболітів навіть при мінімальному обслуговуванні. У разі технічного збою система продовжує функціонувати за рахунок свіжого водопостачання. - Менші вимоги до інфраструктури.
Для запуску HFTS достатньо наявності природного ухилу, гравітаційної подачі води або свердловини. Не потрібні герметичні ємності, складні системи очищення повного циклу чи кліматичні камери. - Вища рентабельність при меншому ризику.
У порівнянні з RAS, система HFTS має нижчу собівартість продукції та менший ризик фінансових втрат у випадку екологічного чи технічного збою. - Гнучкість у проєктуванні.
Ферми можуть бути різного масштабу — від модульних установок на 50–100 тонн до великих промислових комплексів на кілька тисяч тонн. Це дозволяє агровиробникам та інвесторам розвивати бізнес поетапно, без високого стартового бар’єра. - Сприйнятливість для локальних громад.
HFTS можна гармонійно інтегрувати в сільськогосподарські або прибережні ландшафти. Вона має значно менший екологічний слід, ніж великі RAS-комплекси або глибоководні садки, що дозволяє уникати конфліктів із місцевими мешканцями та екологічними організаціями.
Чому саме зараз?
В умовах енергетичної нестабільності, дефіциту кваліфікованої робочої сили та обмеженого доступу до кредитних ресурсів, HFTS виглядає найбільш адаптованим і реалістичним варіантом розвитку аквакультури для українських умов. Вона дозволяє створювати самодостатні ферми в сільських громадах, із залученням локальної робочої сили, використанням місцевої води та м’якої енергетики.
Україна має для цього все необхідне:
- численні річки, меліоративні канали та штучні водойми;
- велику кількість вільних територій із природними ухилами;
- сформований ринок праці в аграрних регіонах;
- високий попит на рибу, який лише зростатиме у зв’язку з глобальним трендом здорового харчування;
- перехідний період реформування галузі, який дає шанс на інтеграцію нових моделей.
Використати цю перевагу — не просто можливість, а стратегічна потреба. І саме HFTS може стати тією ланкою, яка поєднає український природний потенціал із сучасними технологічними підходами, забезпечуючи сталий розвиток рибного господарства у ХХІ столітті.
Що заважає впровадженню HFTS в Україні?
Попри свій потенціал, технологія HFTS досі не отримала належного поширення в Україні. Причини — не у відсутності води, землі чи інвесторів, а у системних бар’єрах, що закладені у чинну регуляторну модель. Ось основні з них:
1. Нерозуміння технології на рівні регулятора
На сьогодні законодавство України не визнає HFTS як окрему інженерно-технологічну модель. Більшість нормативів оперує поняттями “проточне господарство” або “рециркуляційна система”, не враховуючи гібридні моделі, що поєднують елементи обох.
Це призводить до неоднозначного трактування з боку контролюючих органів, затягування дозволів, або навіть відмов у реєстрації об’єктів, які не вписуються в усталені шаблони. Крім того, державні програми підтримки (наприклад, компенсації або доступ до кредитування) часто автоматично орієнтовані на RAS, що потребує великих капіталовкладень, залишаючи поза увагою гнучкіші HFTS-проєкти.
Що потрібно зробити:
- Внести визначення HFTS до переліку офіційно визнаних технологій у підзаконних актах, ДСТУ, технічних регламентах;
- Розробити окремі нормативи водокористування для систем із частковою рециркуляцією, що враховують менше навантаження на джерело та мінімальні скиди;
- Створити модельну форму документації для HFTS-проєктів — включно з типовим технічним рішенням, екологічним паспортом та процедурою оцінки впливу на довкілля (ОВД);
- Запровадити пілотну державну програму підтримки HFTS-господарств, яка могла б включати компенсації, гранти або пільгове оподаткування для проектів з використанням енергоефективної гібридної моделі.
2. Недосконалий механізм розподілу прав користування водоймами
Відповідно до чинної моделі, інвестору пропонується:
- самостійно розробити техніко-економічне обґрунтування (ТЕО),
- погодити його з численними відомствами,
- витратити кошти на дослідження, гідрологію, екологію, проектну документацію,
- а потім — змагатися в аукціоні за право на використання водойми, часто без жодних гарантій перемоги.
Цей підхід є абсолютно непрогнозованим для серйозного інвестора. Він також створює можливості для маніпуляцій і рейдерських схем — наприклад, коли одна компанія проводить підготовку, а інша, умовно “фірма-одноденка”, перехоплює право на користування ресурсом на фінальному етапі.
Крім того, у випадку невдачі на аукціоні — жодного відшкодування витрат на підготовку проєкту не передбачено. Це відлякує сумлінних підприємців, а отже — стримує інноваційний розвиток.
Що потрібно зробити:
- Впровадити альтернативний механізм укладання інвестиційного контракту на основі експертної оцінки проєкту, з урахуванням реальних витрат інвестора;
- Надати право на пріоритетну участь у проєкті тому інвестору, який провів підготовчу роботу (наприклад, через механізм «відкритого конкурсу з переважним правом першості»);
- Забезпечити прозору процедуру публічного відбору на основі якості бізнес-плану, соціального ефекту, дотримання екологічних норм, а не лише запропонованої ціни;
- Створити відкритий реєстр підготовлених ділянок для розвитку аквакультури, де інвестор заздалегідь бачить, які ресурси вільні, з якими параметрами, і які документи необхідні для подачі.
Ці два бар’єри — технічна невизначеність і інституційна непрозорість — є головними чинниками, що сьогодні стримують розвиток HFTS в Україні. Їх подолання потребує не значних бюджетних витрат, а адекватного осмислення технології, політичної волі та відкритості до нових підходів.
У наступних розділах статті ми розглянемо й інші критичні аспекти — земельне питання, процедуру ОВД, дефіцит посадкового матеріалу, а також можливі рішення.
3. Обмеження щодо землі та споруд
Законодавство сьогодні планує передачу інвестору в межах прибережної захисної смуги земельних ділянок площею до 0,1 га, причому виключно для тимчасових споруд. У більшості випадків йдеться про контейнери або легкі конструкції, що не мають фундаменту.
Але сучасне HFTS-господарство — це не контейнерна тимчасова будівля. Це комплекс, який включає:
- капітальні резервуари з бетонною чи армованою основою;
- насосні станції або станції фільтрації, часто з енергетичним обладнанням;
- цехи для інкубації, вирощування та відбору малька;
- системи збору, очищення та утилізації відходів, що потребують автономних каналізаційних мереж або фітозон.
Укласти серйозну угоду з інвестором, а потім змусити його діяти в межах 0,1 га з вимогою демонтувати споруди в будь-який момент — це абсурд із правової, інженерної та інвестиційної точки зору. Такі обмеження або унеможливлюють реалізацію проєкту, або змушують інвестора діяти напівлегально, намагаючись обійти нормативи.
Що потрібно зробити:
- Переглянути граничну площу земельних ділянок, дозволених для аквакультури в прибережній смузі — залежно від технології та передбачуваного обсягу вирощування;
- Дозволити капітальне будівництво об’єктів інфраструктури в межах чітко визначених норм, передбачивши зонування, стандарти безпеки та екологічного контролю;
- Уточнити, які саме види споруд вважаються критично необхідними для аквакультури, і внести їх до переліку дозволених у спеціальному порядку.
Це дозволить залучити інвесторів, які справді хочуть створювати виробництво, а не просто “взяти воду в оренду”.
4. Відсутність вимог до посадкового матеріалу
Чинне законодавство не вимагає від орендаря водойми підтвердження наявності малька, постларв чи іншого посадкового матеріалу. Це створює кілька небезпечних дисбалансів:
- У багатьох випадках водойма фактично не використовується для вирощування, а слугує інструментом для вилову дикої риби під прикриттям аквакультури;
- Часто фірми-номінали беруть участь у тендерах, не маючи ні техніки, ні персоналу, ні риб — лише щоб “поставити галочку”, а потім передати водойму в суборенду;
- У результаті держава втрачає потенційні податки, громади не отримують робочих місць, а водойми деградують через безсистемне або нецільове використання.
Що потрібно зробити:
- Запровадити обов’язкову умову наявності укладеного договору на постачання посадкового матеріалу, ліцензованого або зареєстрованого суб’єкта аквакультури;
- Надати перевагу учасникам, які мають власне малькове господарство, або співпрацюють з сертифікованими інкубаційними станціями;
- Впровадити систему попередньої верифікації намірів — наприклад, через надання бізнес-плану з описом джерел посадкового матеріалу.
Це підвищить якість і прозорість проєктів та стимулюватиме розвиток селекційно-малькової бази в Україні.
5. Надмірна зарегульованість ОВД
Процедура оцінки впливу на довкілля (ОВД), яка має захищати екосистеми від руйнівних проектів, у сфері аквакультури перетворилася на перешкоду для розвитку.
Навіть якщо проєкт:
- не передбачає скидів у водойму,
- має замкнений цикл очищення,
- використовує екологічно безпечні матеріали та біофільтрацію,
інвестору все одно потрібно проходити повний цикл ОВД, який:
- триває більше 8-10 місяців;
- коштує кілька сотень тисяч гривень;
- не дає жодних гарантій позитивного висновку;
- вимагає численних погоджень з органами, що часто не мають чіткої позиції.
Це відштовхує малий і середній бізнес, а великі компанії закладають ці витрати у собівартість, що робить українську рибу менш конкурентною.
Що потрібно зробити:
- Створити типові екологічні паспорти для стандартних моделей HFTS, які вже апробовані в Європі (наприклад, з біофільтрацією та замкнутим циклом);
- Дозволити спрощену процедуру ОВД для проєктів, що не мають скидів у водойму і працюють з фітосистемами очищення;
- Запровадити категоризацію проєктів за рівнем впливу, із чітким переліком випадків, коли повна ОВД є обов’язковою, а коли — ні.
Це дозволить розблокувати сотні ініціатив по всій Україні, зменшити бюрократичне навантаження і прискорити запуск ефективних ферм.
| № | Проблема | Приклад | Рішення |
| 1 | Відсутність визнання HFTS як окремої технології в нормативній базі | Законодавство та підзаконні акти оперують лише термінами «проточна система» або «RAS», що унеможливлює реєстрацію гібридної моделі | Внести визначення HFTS до ДСТУ, технічних регламентів та наказів Мінагрополітики; розробити типову технічну документацію для HFTS |
| 2 | Недоступність державної підтримки для HFTS-проєктів | Програми фінансування або компенсацій орієнтовані виключно на RAS, що потребують вищих інвестицій | Запровадити пілотну державну програму підтримки проєктів із частковою рециркуляцією води |
| 3 | Недосконалий механізм аукціонів на право користування водоймою | Після витрат на ТЕО інвестор змагається на аукціоні, де може програти фірмі-одноденці | Перейти до інвестконтрактів із попередньою експертизою проєкту та переважним правом для ініціатора |
| 4 | Обмеження площі земельної ділянки до 0,1 га і заборона капітального будівництва | Невідповідність технічних вимог HFTS-господарства (резервуари, насосні станції, цехи) до дозволених нормативів | Переглянути граничну площу і дозволити будівництво капітальних споруд під контролем ДЕІ та ДСНС |
| 5 | Можливість участі в програмах без наявності малька або договору на його постачання | Випадки використання водойм для вилову дикої риби під прикриттям «аквакультури» | Встановити обов’язкову наявність договору на посадковий матеріал для участі в аукціоні чи програмі |
| 6 | Надмірна зарегульованість процедури ОВД | Повна оцінка впливу вимагається навіть для екологічно безпечних, замкнених систем | Впровадити спрощену процедуру ОВД або типові екопаспорти для стандартних HFTS-проєктів |
Підсумки: час діяти — зараз
Україна має все необхідне, аби стати лідером у Центрально-Східній Європі з вирощування риби на суші. У нас є:
- вода — у вигляді річок, артезіанських джерел, технічних водойм, каналів і навіть шахтної води;
- земля — часто деградована або неефективно використана, яку можна переосмислити через інвестиції в аквакультуру;
- ринок — із зростаючим внутрішнім попитом та географічною близькістю до споживачів у ЄС, Туреччині, Молдові, на Кавказі;
- гостра потреба в імпортозаміщенні — Україна імпортує понад 85% рибної продукції, при цьому має потенціал самозабезпечення й експорту.
Проте ресурсу недостатньо. Для прориву потрібні рішення:
- визнати HFTS як окремий, пріоритетний напрям розвитку наземної інтенсивної аквакультури;
- прибрати бар’єри для інвесторів: переглянути механізм аукціонів, спростити доступ до води, дозволити капітальні споруди, зменшити зарегульованість;
- створити передбачувану модель взаємодії з державою, включно з інвестконтрактами, довгостроковими договорами оренди та пільговим оподаткуванням;
- гармонізувати регуляторну базу з європейськими практиками, в яких HFTS вже функціонує як нормативно визнана модель у Норвегії, Данії, Ісландії, Італії.
Варто не забувати: потенціал водойм-охолоджувачів — безцінний, але ігнорований
В Україні повністю ігнорується можливість використання водойм-охолоджувачів атомних електростанцій для вирощування риби. Це — унікальна конкурентна перевага, якої немає у більшості країн Європи:
- Стабільна температура води — дозволяє подовжити сезон росту або вирощувати теплолюбні види (наприклад, тілапію, кларієвого сома);
- Підвищена розчинність кисню — покращує ріст риби;
- Інфраструктурна доступність — дороги, електрика, охорона — уже є;
- Велика площа відкритої води — придатна для інтегрованих моделей вирощування.
Оцінка потенціалу (орієнтовно)
Візьмемо три великі станції:
- Хмельницька АЕС — водосховище-охолоджувач ≈ 8 км²
- Рівненська АЕС — ≈ 5,5 км²
- Південноукраїнська АЕС — ≈ 10 км²
Разом: 23,5 км² (2 350 га).
За навіть консервативною оцінкою продуктивності:
- 1 тонна риби на 1 гектар — як мінімум, без додаткових технологій;
- при інтенсивному використанні — до 5 тонн/га;
Отже:
- мінімальний потенціал: 2 350 тонн/рік;
- реалістичний з сучасними технологіями (HFTS + інтенсивна система): 7 000–10 000 тонн/рік.
Це:
- додатковий валовий продукт у межах $25–40 млн щорічно (залежно від виду риби);
- створення кількох сотень робочих місць у регіонах;
- зменшення імпортозалежності на кілька відсотків;
- використання наявної інфраструктури АЕС, без додаткових витрат на створення водойм.
Висновок
Сьогодні HFTS — це не просто технологія. Це концепція майбутнього: гнучка, адаптивна, енергоефективна. Вона символізує перехід від виживання до стратегічного розвитку української аквакультури.
Це наш шанс:
- побудувати нову галузь;
- залучити інвестиції;
- створити робочі місця в регіонах;
- забезпечити продовольчу безпеку.
Україна не повинна залишатися у статусі рибного імпортера при наявності води, землі, фахівців і технологій. Час діяти — зараз. І саме HFTS може стати тією моделлю, яка приведе нас до лідерства.
