Існує така думка, що найбільш безпечною і найкориснішою є дика риба. Але часи змінюються: коли світові рибні популяції виснажуються завдяки постійно зростаючим темпам їх вилову, у світі активно розвивається успішні аквакультурні проекти. Стала аквакультура – це шлях для забезпечення продовольчої безпеки багатьох країн світу. І саме наша країна має величезні ресурси та можливості аби стати важливим гравцем на світовому ринку рибних продуктів.
Не вірите нам? Ось п’ять основних причин для вибору саме риби, вирощеної у фермерських господарствах.
1. Ми вчимося на наших помилках
Наші уявлення про те, що вирощена в умовах аквакультури рибна продукція є менш здоровою альтернативою, не зявилося нізвідки. Відомо що, хоча аквакультура існувала ще в Древньому Китаї, але перша комерційна аквакультура стартувала в США в 1970-х роках, і не все було дуже так яскраво та добре, як мало б бути. На той час рибні фермери стикалися із велетенською купою проблем (недосконалість конструкцій систем для вирощування, відсутність необхідних знань та навичок, залежність від диких риб для корму, захворювання та використання антибіотиків, низька якість риби та банальне забруднення навколишнього середовища), що породило негативне сприйняття аквакультури.
Неправда, що це звучить дуже сумно? На щастя, стала (самодостатня) аквакультура сьогодні просунулася вперед гігантськими стрибками та дозволяє отримувати продукцію найвищого ґатунку.
Сучасні аквакультурні технології дозволяють вирощувати від 350 до 800 кілограм риби (тиляпія, африканський сом) на кожні 1000 літрів рибоводних ємностей на рік.
Ще однією важливою зміною в галузі аквакультури є спосіб, яким фермери підходять і лікують хвороби. Стале рибництво базується на принципах ранньої діагностики та попередження захворювань, а не їх лікуванню. Це дозволяє значно економити кошти та отримувати хороші та стабільні урожаї якісної риби.
2. Стала аквакультура краще для навколишнього середовища
Якщо ви вже деякий час стежите за індустрією аквакультури, то це може стати сюрпризом. Зрештою, ранні системи для отримання продукції аквакультури часто наносили величезну шкоду для навколишнього середовища (в основному через неправильний вибір місця розташування ферми).
Наприклад, на ранніх комерційних лососевих фермах в Норвегії при розташуванні садків у фіордах мало хто вмів правильно визначити місце для мінімального впливу на природу. Сьогодні ми маємо складні програмні комплекс, котрі можуть моделювати розташуванні ферми, і які враховують потоки води, температурні, погодні умови тощо, щоб допомогти майданчикам ферми правильно мінімізувати вплив на навколишнє середовище.
З іншого боку, вилов дикої риби завдає шкоди навколишньому середовищу в безліч способів, зокрема надмірного вилову, який являється основною причиною краху екосистем у багатьох водних системах.
Також багато знарядь лову часто пошкоджують морське дно, що являється причиною безлічі екологічних катастроф, котрі майже ніколи одразу не фіксуються, а діють за принципом бомби сповільненої дії, і вибухають тоді, коли вже нічого зробити не можливо.
3. Небажаний вилов риби у світі промислового рибальства
Побічні тварини та риби, котрі потрапляють до знарядь вилову, є звичайною проблемою в промисловому рибальстві через непривабливі та неетичні методи риболовлі, особливо в таких країнах, як Індонезія, Таїланд та В’єтнам, де промисел часто не настільки регулюється та контролюється.
Риболовецьке обладнання може бути руйнівним для морських ссавців, черепах тощо, рослин, молюсків, безхребетних тощо. Це дуже важко регулювати, особливо в країнах, що розвиваються, де багато видів непромислових риб потрапляють та гинуть в сітках.
Незважаючи на те, що досягнення у розвитку знарядь лову та законодавчих актах, що спрямовані на захист від випадкового вилову, останніми роками призвели до значних успіхів, але є факт, що в більшості рибних господарств все ще виникають проблеми з непередбаченим виловом. І часто цей вилов досягає половини вартості виловленої риби.
Згідно із даними Інституту добробуту тварин (Animal Welfare Institute)щорічно внаслідок до прильоту щорічно в сітках гине більше 650 000 морських ссавців та мільйони акул.
4. Забруднення більш поширене у диких риб
Вирощене в природних умовах часто видається синонімом більш чистого природного продукту, але, на жаль, в наші дні ця асоціація залишилася тільки в наших головах.
Дика риба та морепродукти часто насичуються небезпечними сполуками через забруднення. Останніми роками виникають побоювання щодо впливу солей важких металів (таких як ртуть), та інших шкідливих речовин (таких як поліхлоровані біфеніли, ПХБ), пестицидів, добрив та навіть звичайного побутового сміття на якість води та риби.
Навіть, коли при вирощування фермерської риби використовуються корми із додавання рибного борошна (дика риба), то ці проблеми можуть бути присутні також у і аквакультурі. Але успіхи, які були зроблені у створенні стійких, більш здорових джерел кормів для вирощених риб, змістили баланс. Так що зараз існує можливість виключити забруднення риби до мінімуму завдяки використанню сучасних технологій по виробництву кормів.
Крім того, вирощені в умовах аквакультури риби менш імовірно містять паразитів. Згідно з інформацією, майже всі дикі риби містять паразитів або черв’яків, але вирощені риби, які вирощені в умовах закритого та контрольованого середовища, та отримує попередньо оброблений корм, котрий не містить збудників та паразитів, що унеможливлює їх попадання в організм риби.
5. У нас всього достатньо
Дика риба – це чудовий ресурс, але, тими темпами, як зростає населення світу, і зростає наше споживання рибних продуктів, рибні запаси стрімко падають. Група морських вчених виявила в 2006 році, що, якщо поточні риболовні схеми будуть продовжуватись, основні рибні популяції світу стануть ефективно вимирати протягом найближчих 30 років.
У всьому світі ми будемо продовжувати їсти все більше і більше морепродуктів, та все ж цілком зрозуміло, що природні ресурси не можуть забезпечити зростання попиту. І у нас немає іншого вибору, окрім того, аби зробити вирощену в умовах аквакультури рибу реальною альтернативою.
Звичайно, що нам потрібно провести дуже багато досліджень та експериментів, аби підібрати оптимальні для вирощування в нашій країні види риб. На даний момент самими перспективними із точки зору сталості та самодостатності є: кларієвий сом, тиляпія, осетрові риби тощо. Нам потрібно починати із самих простих рішень та поступово розвивати нашу аквакультури до світового рівня. А, можливо, нам варто піти вабанк та стати європейським лідером із вирощування продукції аквакультури? Але це вже тема для іншого матеріалу.
