6 вересня у приміщення Держрибагенства України відбулася знакова подія для розвитку аквакультури України. Цього дня відбулося перше робоче засідання групи по розвитку форелівництва в Україні під головуванням віце-президента Української аквакультурної спільноти Олег Божика.

До її складу увійшли представники Держрибагентства, Інституту рибного господарства НААН, Львівського національного університету Ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З Гжицького та Української аквакультурної спільноти.

Робоча група мала почати роботу над Програмою розвитку форелівництва в Україні. Мета програми: у 5-річний строк збільшити виробництво української форелі до 10 тисяч тонн на рік.

За даними Української аквакультурної спільноти сьогодні в Україні вирощується до 1,5 тис. тонн форелі на рік.

На жаль, автор даної статті був відсутнім в Києві під час даної події у звязку із робочим відрядженням. Тому всю інформацію по роботі над цим проектом отримав опосередковано через кілька людей, котрі приймали участь в даному заході. В цій статті хочу зупинитися більше детально над декотрими нюансами.
На круглому столі учасники обговорювали і шукали шляхи вирішення галузевих проблем, таких як:

1. Непрозорість оформлення договорів оренди та отримання дозвільних документів (особливу увагу хочу акцентувати на нарахуванні орендної плати та отримання дозволів на спеціальне водовикористання).
2. Реєстрація (легалізація господарств), проектне затвердження вже збудованих господарств.
3. Недостатність чи відсутність обігових коштів та початкового капіталу.
4. Відсутність кваліфікованих кадрів.
5. Проблема з доступом до ринків збуту.
6. Недоступність ринку капіталу.
7. Зношеність фондів та матеріально технічних засобів.
8. Висока вартість кормів, та шляхи їх здешевлення.

Дуже багато засобів масової інформації підхопили дану подію, але, на жаль, необізнаність журналістів та багатьох учасників цього ринку привела до того, що в ЗМІ з’явилось дуже багато інформації, котра не відповідає дійсності.

Скільки в Україні вирощується форелі?

Багато джерел називають цифру до 1500 тон на рік. Декотрі зменшують, даючи розбіжність від 1100-1400 тон риби на рік. Намагаючись дати відповіді на ці питання, я звертався до багатьох людей за інформацією. Але дуже часто не можливо отримати інформацію у зв’язку із закритістю багатьох господарств. Зрозуміло, що власники бояться засвічувати реальні обсяги вирощування форелі у зв’язку із можливими зловживаннями із боку контролюючих органів.

Але для того, аби оцінити реальний ринок вирощування форелі в Україні, спробуємо проаналізувати цей об’єм за другими показниками. Відомо, що при оптимальних умовах для того, аби виростити 1 кг живої риби потрібно десь 0,95 кг корму. Це при оптимальних умовах для вирощування форелі (температура води – 15-17С, кисень – більше 8 мл/л), котрі можливо створити тільки в сучасних рециркуляційних системах для вирощування риби (РАС), котрі дозволяють контролювати всі життєво важливі параметри. Так як форель в Україні вирощується по досить примітивній схемі (протока), де вода просто прокачується через басейни із рибою, то використання корму може зростати до 1,2-1,4 кг на 1 кг вирощеної риби.

В 2015 році в Україну офіційно було імпортовано близько 700 тон корму, то це дає на виході всього 600 тон вирощеної риби. Багато із вас скаже, що решту риби можна вирощувати на боєнських відходах, дрібній рибі і т.д. і т.п. Все можливо! Але коли розумний фермер пробував годувати відходами, то бачив, що на виході він отримував не ту продукцію, на котру розраховував.

Отже, якщо брати по кормам, то об’єм вирощеної в Україні форелі не перевищує 600 тон риби. Звичайно, що напевне існує сірий імпорт кормів, завіз котрих не реєструється митними органами. Але тоді потрібно завезти ще мінімум 700 тонн корму, аби виростити ще 600 тон риби, котрої бракує для розуміння загальної картини. Якщо половину кормів завозиться напівлегально чи нелегально, то однією із головних проблем у форелівництві я бачу саме проблему кормів. Як бачимо, ця проблема є на останньому місці для місцевих рибоводів.

Який орган мусить мати інформацію про обсяги вирощування форелі?

Як бачимо, ланцюжок із запитань продовжується і одне питання породжує інше. Де можливо дістати інформацію про обсяг вирощування любого виду риб в Україні? В Держстатистиці, Держрибгоспі чи якомусь іншому контролюючому органі?

Жоден із перелічених органів влади не має такої інформації. По крайній мірі, реальних обсягів вирощування. Хоча мали б мати.

Кому може бути потрібна така інформація? Перш за все, самим рибоводам. Така статистика дасть можливість коригувати обсяги вирощування між господарствами. При нарощування обсягів обов’язково виникне спеціалізація господарств по діяльності: племінні репродуктори, малькові господарства, вирощування товарної риби, переробка, транспорт та інше. Це призведе до залучення додаткових інвестицій в аквакультура та створить додаткові робочі місця. Окрім того це зробить ринок абсолютно прозорим, що дасть можливість доступу до фінансування кредитними установами.

Також така інформація потрібна тим же самим кредитним установам та портфельним інвесторам, котрі зможуть вкладати кошти у виробництво рибної продукції. Не варто очікувати манни небесної, якщо виробники ведуть бізнес напівлегально та вирощують рибу на “сірих” кормах.

Ще дана інформація стане корисна виробникам корму, обладнання, проектним організаціям, котрі мають безпосереднє відношення до збільшення рибопродуктивності в господарствах.

Отже функції ведення статистики мала би взяти на себе бізнес асоціація, котра зможе обєднати всіх зацікавлених учасників ринку. Якраз на часі була реєстрація Української аквакультурної спілки, котра, на мою думку, і мусить зробити це однією із своїх самих важливих місій.

Де українські аквакультурні спеціалісти?

Кадрова проблема в цій галузі насправді просто вражає: спеціалістів по вирощуванню риби практично немає. Це якщо дуже коротко написати про сучасний стан аквакультурної освіти.

На жаль, але в наших аквакультурних закладах не дають необхідних знань та навичок для того, аби людина прийшла і могла щось робити. Базові питання (види дафній для годівлі мальків риби, інкубація яєць артемії, необхідні умови для розведення риб тощо) не підкріплені теоретичними знаннями, а про практику і немає слів. Дуже часто викладачі учбових закладів погано розбираються в предметі свого викладання. Безкоштовна освіта не готує спеціалістів для бізнесу, а скоріше касирів в сучасних супермаркетах та торговців на стихійних базарах.

Що ж робити? По перше, на державному рівні, як мінімум, оголосити тривогу та підвищену боєготовність в даній галузі. Насамперед оголосити 2017 рік роком аквакультури. Розробити плани дій по розвитку тієї чи іншої галузі рибництва (форелівництво, осетринництво, марикультура, малакокультура, тиліпія, раки та інше).

Одним із самих необхідних є створення Державного центру аквакультури. Це має бути навчально-експериментальний заклад, де кожен бажаючий зможе вступити на повноцінне навчання, котре дасть не тільки теоретичні, але й практичні навички. Звісно, що навчання має бути основане на контрактній основі і підприємства, зацікавлені у навчанні власних спеціалістів, зможуть вирішити гостру кадрову проблему. Впевнений, що базові навички для спеціаліста можна закласти всього за 3-4 місяці такого навчання. Адже в центрі будуть вчити тільки тому, що реально потрібно на виробництві, без лишніх предметів, знання котрих, як правило, не використовується в практиці.

На базі цього центру українські вчені, котрі працюють в області аквакультури, будуть мати змогу проводити реальні дослідження своїх напрацювань. По суті це створення централізованої матеріально-технічної бази для розвитку вітчизняних розробок, котрі будуть мати безпосередній вплив на підвищення продуктивності рибних господарств та ферм.

А скільки треба нашій країні форелі?

Однією із важливих цілей робочої групи по розвитку форелівництва є збільшення вирощування риби до 10 000 тонн на рік. Дані цифри базуються на тому, що 1500 тон вирощується і споживається зараз. Плюс піде імпортозаміщення тих 3600 тон, котрі поставляються в Україну. А решту 5000 тон піде на зовнішні ринки.

Давайте попробуємо розібратися із тими 3600 імпортної форелі. Імпортну форель можна умовно розділити на два види: біла риба – це риба, вирощена в прісній воді, масою до 2 кг, і червона риба – риба вирощена в морі вагою від 2 кг та вище. І якщо подивитися на обсяги імпорту, то не одразу стає зрозумілим яка форель є “червоною”, а котра “білою”. Справа в тому, що саме біла форель вирощується в Україні. Наші кліматичні умови не дають можливості вирощувати червону рибу в нашому морі – воно затепле влітку. В країнах, де є така можливість, підрощена у прісній воді форель проходить процес смолтифікації (адаптації до життя в соленій воді) і дальше її випускають у великі садки, встановлені в морі.

 

Завдяки виключенню країн, котрі поставляють червону рибу, ми із керівництвом Асоціації “Українських імпортерів морепродуктів” (http://uifsa.ua/) дійшли до висновку, що на долю білої риби в імпорті форелі припадає не більше, аніж 600 тон продукції за 2015 рік.

Отже, наразі максимальне споживання білої форелі в Україні становить близько 2000 тонн на рік. Це по самим райдужним оцінкам. Насправді ця цифра може бути меншої на 25-30%.

Щоб закрити різницю в імпорті потрібно побудувати 6-7 невеличких ферм по 100 тонн риби на рік. Це інвестиція десь в розмірі 3,5 мільйонів Євро, що являється каплею в морі для якогось великого бізнесу, але реально великим кроком для розвитку сучасної аквакультури.

Шляхи підвищення рибопродуктивності

Безперечно всі питання, котрі були підняті на засіданні робочої групи, являються архіважливими для розвитку форелівництва. Але, на жаль, ніде не йшла мова про саме інтенсифікацію вирощування форелі.

В цьому питання потрібно переймати досвід Данії, де завдяки впровадженню сучасних аквакультурних технологій, вдалося за короткий строк значно наростити об’єм вирощування риби. В даний момент Данія являється одним із лідерів Європи по вирощуванню порційної форелі. Щорічне вирощування складає 27 560 тонн цієї цінної риби, що в 25 раз більше, ніж в нашій, найбільшій по території в Європі, країні.
В Данії на початку 90-х років минулого сторіччя почали змінювати традиційну проточну систему вирощування форелі на рециркуляційну, де, в залежності від типу ферми, одна і та ж вода використовувалася знову і знову у об‘ємі від 70 до 95%.

Які переваги дає використання рециркуляційних систем при вирощування форелі?

По-перше, з допомогою цих систем ми значно зменшуємо викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище. Тверді відходи із допомогою відстойників та мікросітчастих фільтрів одразу попадають в спеціальні лагуни для подальшої переробки та використання в якості цінного органічного добрива. Розчинені азотисті речовини переробляються із допомогою біологічних фільтрів до відносно безпечних речовин. Для остаточної переробки води та її повного очищення відпрацьована вода подається в вегетативні ставки (болота), де із допомогою біогенних факторів та вищих рослин відновлюється до її первинного стану. Після цієї обробки воду можна безпечно подавати в природні водойми.

По-друге, різко зменшується використання кількості свіжої води для вирощування одного кілограма риби. При традиційній системі для цього потрібно 50 000 літрів, а
при використанні інтенсивних ферм всього 3600 л.

По-третє, дана система дає змогу вирощування форелі не тільки в традиційних для цього районах (Карпати), де є багато проточної свіжої води. Для поновлення води в РАС потрібно використовувати воду із свердловини, що позбавляє нас від розміщення форелевих ферм в районах із протічною водою. Для 100-тонної ферми потрібно всього лиш джерело води в 15 л/с (це максимальне використання, середнє – 5-7).

По-четверте, використання даної системи дозволяє підтримувати оптимальні для росту риби параметри води, що позитивно впливає на рибопродуктивність. Багато власників проточних ферм в Карпатах підтвердять, що вони постійно мають проблеми із водою: влітку дуже тепла і мало кисню (риба не харчується), після злив вода стає дуже брудною (риба не бачить корм, що приводить до втрат корму), зимою вода сильно охолоджується (теж риба не харчується). Тому терміни вирощування порційної форелі із потрібних нам 9-10 місяців затягуються мінімум на два сезони.

Дані системи можуть оснащуватися контролерами рівня кисню та автоматично включати додаткові аератори чи системи насичення кисню для досягнення задовільного рівня кисню в системі. Також обов’язково встановлюється контролер температури води в системі, котрий включає подачу свіжої прохолодної води при підвищенні температури. Оптимальна для вирощування форелі температура води – 16-17С. Саме при цих температурах фіксується самий нижчий коефіцієнт використання корму на одиницю продукції. Про автоматичні годівниці із урахуванням кількості біомаси та точною видачею добової норми корму думаю, що не має потреби писати.

Приблизна вартість будівництва 100-тонної ферми дорівнює 250 000 Євро. Ще мінімум така ж сума робочого капіталу потрібна для того аби виростити 100 тонн риби. Таку ферму реально запустити за 6-8 місяців, і вже через 6-8 місяців ми отримаємо перший врожай.

Ліцензії та контроль

Однією із причин низької рибопродуктивності локальних форельних ферм є відсутність спеціальних знань. На даний момент любий, хто має кошти та бажання вирощувати рибу, може спробувати свої сили в цьому виді аквакультурного бізнесу. Так, є якісь труднощі із отриманням ліцензій на спеціальне водокористування, але сам вид діяльності по розведенню риби не ліцензується.

В тій же Данії, наприклад, видають ліцензії на річне споживання корму фермою. Зрозуміло, що від цього залежить і рибопродуктивність ферми. Якщо у тебе є можливість справитися із відходами великої кількості кормів завдяки технології та спеціальним знанням, то ти отримуєш ліцензію на більшу кількість корму і можеш виростити більшу кількість риби на цій самій фермі.

Проточна традиційна ферма – це постійне джерело забруднення для навколишнього середовища. Особливо небезпечно, коли власник ферми не розбирається в безпечній технології вирощування риби. Адже риба інколи хворіє (забор води іде із річки, а в ній водиться дика риба), тому приходиться її обробляти хімічними речовинами. Проблема обробки форелі в тому, що вода проточна, і час впливу риби на ектопаразитів обмежений, тому препарат поступово вводиться в воду. Надлишок препарату потрапляє безпосередньо в річку.  

Тому важливо піддати ліцензуванню всі діючі форелеві ферми в Україні. Треба перевірити чи власники (персонал ферми) мають необхідні знання по безпечному вирощуванню риби. Це повинно стати основним завданням відділу аквакультури Держрибагенства.

Також це дозволить встановити контроль над якістю продукцію, її кількістю та допоможе всім учасникам ринку грати по чітко встановленим правилам, котрі діють абсолютно для всіх.

Отже, в нашій країні можливий активний ріст аквакультури. 10 000 тон на рік вирощеної форелі – це абсолютний мінімум, котрий легко може вирощуватися на нашій землі. Тут є всі умови для того аби прийти, вкласти кошти та працювати. Правила гри повинні бути спільно розроблені та узгоджені між всіма учасниками цього ринку. Держава від цього тільки виграє. І громадяни будуть вживати смачну вітчизняну рибу.