Раніше ми вже знайомили наших читачів із відносно новою аквакультурною технологією під назвою біофлокуляція або скорочено біофлок. У зв’язку із величезним потоком запитань на рахунок того, як практично можна спробувати вирощувати рибу по цій технології, в даній статті ми постараємося дати основні рекомендації для наших рибоводів.
По даній технології можна вирощувати багато видів риб, котрі зараз вирощуються у нас в країні: коропові, тиляпія, кларієвий сом, тощо. Дана технологія може буди застосована як у відкритих, так і у закритих водоймах. Далі ми напишемо про основні вимоги для того, аби сформувалися ідеальні умови для роботи даної технології.
Аерація
Аерація – одне із самих головних умов успішного застосування технології біофлокуляції. Завдання аерації стоїть не тільки в насиченні киснем води, але й в активному перемішуванні маленьких біоактивних пластівців. Для того, аби біофлок працював та виконував свою функцію ми маємо завжди намагатися підтримувати його у підвішеному стані. Бо у випадку його осаду на дно, там утворюються анаеробні умови, де починають працювати бактерії, продуктом життєдіяльності котрих є шкідливі для наших суб’єктів аквакультури речовини: сірководень, метан, вуглекислий газ тощо.
У відкритих водоймах перемішування води та її аерацію здійснюють із допомогою лопатневих аераторів. Вони установлюються таким чином, що вода рухається по колу. Приблизно на гектар водної поверхні (глибина 1,5-2 метри) потрібно сумарна потужність всіх аераторів близько 30 кінських сил (22 кВт). Дані установки працюють цілодобово.
Останнім часом передові господарства світу почали застосовувати для перемішування води аератори, котрі працюють по принципу ежектора. Польові випробовування показують, що такі пристрої можуть економити до 50% затрат на електроенергію та ефективно справлятися із поставленим завданням.
У випадку із басейнами чи рибоводними ємностями, котрі розташовані в приміщеннях, розрахунок аерації йде приблизно 20 ватт/год електроенергії на 1 метр кубічний води. Зазвичай для аерації користуються гібридним способом: канальний компрессор із розпилювачами та потужні водяні помпи із встановленими у потрібних місцях ежекторами. Ежектори працюють таким чином, що при створенні тиску в трубах із допомогою водяної помпи через повітряну трубку засмоктується повітря, котре перемішується із водою в спеціальній камері під тиском і потім ця суміш повертається назад в басейн.
Вода та запуск
Далі по тексту ми будемо застосовувати термін басейн для позначення резервуару з водою. Спочатку опишемо процедуру запуску води для утворення біофлоку в закритих басейнах.
Ось, що нам потрібне буде для початку наших робіт:
- джерело чистої продезинфікованої води (воду можна залити в басейн заздалегідь та обробити препаратами хлору, після чого включити аерацію на декілька днів)
- сіль (не йодована, звичайна кам’яна неочищена)
- пробіотик
- джерело вуглеводнів (цукор, меляса, цукроза, фруктоза тощо)
- харчова сода (бікарбонат натрію) або інша речовина, котра має здатності підвищувати буферну ємність води. Доломітове борошно – один із варіантів.
Спочатку додаємо 500 грам солі на кожних 1000 літрів води в басейні. Залишаємо систему аерації води включеною на один день. На наступний день додаємо суміш меляси із пробіотиками (95% меляси та 5% пробіотику) у розрахунку 100 мл на 1000 літрів води. На вечір додаємо 100 грамм на 1000 літрів води соди або доломітового борошна. Залишити басейн на сім днів для розвитку бактерії і після цього можна випускати мальків риби для того, аби почати цикл вирощування.
Що робити далі?
Для роботи аквакультурної системи, котра працює по технології біофлокуляції, потрібен правильний баланс вуглецю до азоту. Корм для риби із 35% вмісту протеїну містить приблизно 1/3 потреби гетеротрофних бактерій у вуглеці. Тому решту органічного вуглецю повинно поступати із інших джерел.
Відомо, що на 1 грамм амміаку, котрий виділяється в процесі метаболізму в організмі риби, потрібно 6 грам додаткового органічного вуглецю.
Зрозуміло, що під споживання рибами корму у воду виділяється аміак. Тоді стоїть питання, а скільки додавати меляси чи іншого джерела вуглеводнів для того, аби гетеротрофні бактерії могли справлятися із цим навантаженням.
Для того, аби знати скільки додавати вуглеводнів у воду, спочатку робимо аналіз води на вміст розчиненого аміаку.
Наприклад, ми встановили, що вміст розчиненого аміаку становить 4 мг/л і ми маємо ємність 40 метрів кубічних.
| Кількість води | 40 | м3 |
| Кількість аміаку | 4 | мг/л |
| Вуглець меляса | 240 | 24% |
| Вуглець цукор | 450 | 45% |
| Потреба вуглецю на 1 гр азоту | 6 | гр |
| Всього аміаку у басейні | 160000 | мг |
| 160 | гр | |
| Всього потрібно вуглецю | 960 | гр |
| Додаємо у воду: | ||
| Цукор | 2,13 | кг |
| Меляса (1л=1300г) | 3,08 | л |
Таким чином, контролюючи параметри води можна успішно управляти процесами азотного циклу у воді.
Також важливо підтримувати карбонатну жорсткість води на рівні 150-200 мг/л, тому що в процесі нітріфікації бактерії активно використовують іони кальцію для підтримки своєї життєдіяльності. Для окислення 1 мг аміаку потрібно 7,14 мг карбонату кальцію (CaCO3).
Висновки
Технологія біофлокуляції надзвичайно проста в опануванні технологія, котра потребує невеликих капітальних та операційних затрат для того, аби успішно вирощувати рибу в закритих умовах. Дуже важливо слідкувати за параметрами води та вчасно додавати необхідні компоненти.
Як кажуть, потурбуйтеся про якість води, а риба вже сама про себе потурбується!
Питання можна задавати на нашій сторінці у Facebook.com.
Статті по темі:
Біофлок – сучасна аквакультурна технологія
Міні ферма по вирощуванню креветок
